В юридичній практиці та в бізнесі в цілому нерідко трапляються випадки, за яких особи, укладаючи певний правочин, мають намір реального вчинення іншого правочину, яскравим прикладом такого є укладення договору дарування замість купівлі-продажу з метою ухилення від сплати податків. Удаваний правочин укладається без наміру створити правомірний юридичний результат. Волевиявлення в ньому направлено на досягнення певного правового ефекту, але в той же час сторони домовляються про інші правові наслідки, ніж ті, які, згідно з законом, є результатом даного волевиявлення.
Норми законодавства визначають удаваний правочин як такий, що вчиняється сторонами для приховання іншого правочину, який вони реально вчинили. Як наслідок, укладення таких удаваних правочинів можуть спричинити порушення прав третіх осіб, які не є стороною даного правочину, проте, у зв’язку з його укладенням, їх права щодо певного об’єкту суттєво звужуються.
Для відновлення порушених прав виникає необхідність звернутись до суду з позовом про визнання правочину удаваним. Що ж стосується доказової бази, для доведення такої удаваності, існують певні складності у зв’язку з тим, що, як правило, удавані правочини укладаються між сторонами, що перебувають у дружніх та довірливих відносинах між собою.
В даній статті фахівці PI Law Firm підготували певний алгоритм дій, виконання якого збільшить шанси встановити справедливість та відновити порушені права.
За загальним правилом, обов’язок доказування покладається на позивача. Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що такий правочин тісно пов’язаний з іншим правочином, для прикриття якого він власне і вчиняється, і зазвичай є таким, що не відповідає нормам цивільного законодавства України – є удаваним. Другий правочин, який сторони мають намір насправді вчинити може бути як дійсним, так і недійним, в залежності від того, наскільки він відповідає вимогам, закріпленим, зокрема в статті 203 Цивільного кодексу України.
Прихований правочин завжди підлягає оцінці на предмет його відповідності загальним умовам, необхідність дотримання яких передбачена чинним законодавством. Разом з цим, сам по собі факт його прикриття іншим (удаваним) правочином не може слугувати самостійною підставою для визнання такого правочину недійсним.
Звертаючись до суду з вимогами про визнання правочину удаваним, позивач має довести:
- Юридичний факт укладення правочину, який, на думку позивача, є удаваним.
- Спрямованість реального волевиявлення сторін при укладенні удаваного правочину на встановлення інших цивільних правовідносин, які були реальною метою сторін, яку вони мали намір приховати удаваним правочином.
- Виникнення між сторонами удаваного правочину інших прав та обов’язків, ніж ті, що встановлені таким правочином.
Головним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін правочину, а також з’ясування питання про те, чи не є такий правочин таким, що спрямований на приховання іншого (реального) правочину, а якщо такий факт приховання буде встановлений, то встановити дійсний правочин, який сторони мали намір вчинити. За таких обставин, для визнання правочину удаваним, позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення певної особистої користі, а їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників. На це також вказує Верховний Суд в постанові від 18.11.2020 року у справі № 357/3132/15-ц.
До позовної заяви про визнання правочину удаваним необхідно обов’язково додати письмові докази, які можуть засвідчити факт перебування сторін удаваного правочину зовсім в інших правовідносинах, ніж ті, які нібито визначені в такому правочині. Такими доказами можуть виступати показання свідків, клопотання про виклик яких має бути подано одночасно з поданням позову або під час судового розгляду, а також електронне листування, в тому числі з використанням електронних месенджерів Viber, Telegram тощо, висновки експертів.
Проте, нерідкі випадки відмови судів у задоволенні вимог про визнання правочину удаваним. Наприклад, під час розгляду справи № 204/1764/17 Верховним Судом було зазначено, що позивач не надав належних та допустимих доказів спрямованості волі сторін спірного договору дарування на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цим договором, та настання між сторонами такого договору інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені договором дарування.
У справі № 183/3117/17 Касаційний цивільний суд у складі ВС зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову про визнання удаваним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що позивачем не доведено наявність правових підстав для визнання правочину удаваним.
Як свідчить судова практика з даного питання, основною причиною відмови судами у задоволенні позовних вимог про визнання правочину удаваним є не доведення позивачем належними та допустимими доказами того факту, що волевиявлення сторін спрямоване на настання інших цивільно-правових відносин ніж ті, що встановлені правочином, який є предметом спору – удаваним правочином.
Разом з цим, суди відмовляють у задоволенні позову і в тому випадку, коли при зверненні до суду позивачем обрано неправильний спосіб захисту. Наприклад, доволі часто позивач, звертаючись до суду, просить визнати правочин недійсним з підстав його удаваності, що суперечить законодавству, оскільки суд встановивши удаваність правочину, визначає який насправді правочин вчинили сторони та застосовує відповідні норми законодавства які регулюють спірні правовідносини.
Таким чином, при зверненні до суду з відповідним позовом, слід звернути увагу, як на спосіб захисту порушених прав, так і на докази, якими підтверджуються обставини укладення удаваного правочину.