Доволі часто виникають ситуації за яких при розлученні колишнє подружжя має наміри розподілити не тільки спільно нажите, а й борги, що були набуті за час спільного проживання. Такі ситуації не поодинокі та, як правило, стають причиною тривалих судових суперечок.
Під «зайвими» боргами у цій статті маються на увазі борги, які заявляються іншим з подружжя як такі, що набуті подружжям спільно і підлягають рівномірному поділу між сторонами, шляхом подачі зустрічного позову.
Для того щоб відокремити борги, набуті одним з подружжя, як такі, що є спільними та підлягають розподілу між сторонами, необхідно визначити період протягом якого чоловік та дружина проживали спільно однією сім’єю. Разом з цим, правочин, на підставі якого такі боргові зобов’язання виникли, повинен бути укладений подружжям під час шлюбу.
Верховний Суд у справі № 367/7110/14-ц зазначив, що квартира, придбана за кредитні кошти, отримані подружжям під час шлюбу, відтак, право на це майно в рівних частках набули і позивач, і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 року № 11
«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам роз’яснено, що до складу майна, що підлягає розподілу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Згідно з ч.3 ст.61 Сімейного кодексу України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.4 ст.65 Сімейного кодексу України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі
№ 638/18231/15-ц зазначила, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Якщо наявність боргових зобов’язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов’язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
В Постанові Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №320/3072/18, Судом зазначено, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї, а тому таке майно підлягає поділу між ними в рівних частинах.
Таким чином, необхідною умовою для надання майну, яке отримане одним з подружжям за відповідним договором, статусу такого, що відноситься до об’єкту спільної сумісної власності є саме мета укладення договору або в інтересах сім’ї або у власних (особистих) інтересах, не пов’язаних з сім’єю.
Не рідко зустрічаються випадки, за яких один з подружжя, зловживаючи своїми правами намагається через суд поділити власні (особисті) борги з іншим з подружжя шляхом надання таким боргам статусу спільної заборгованості.
Для ефективної побудови стратегії захисту необхідно чітко усвідомлювати основні правила та практику, що склалась в подібних правовідносинах.
Так, сам по собі правочин жодним чином не підтверджує той факт, що грошові кошти, отримані одним з подружжя в результаті укладення такого правочину, були витрачені на придбання певного майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
В постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц, Верховний Суд вказав, що наявна в матеріалах справи розписка не дає підстав для висновку, що договір позики укладено в інтересах сім’ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім’ї, оскільки доказів про надання дружиною згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання спірних будинку й земельної ділянки за одержані в борг за розпискою грошові кошти, не надано.
Згідно з ч.1 ст.81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, для ефективного захисту від неправомірної поведінки іншого з подружжя в даному питанні, будувати захист необхідно саме на ініціюванні перед судом питання про недоведеність іншою стороною процесу факту, що такі надумані «борги» були набуті в інтересах сім’ї, а не у власних особистих цілях.
Не зайвим буде також клопотати щодо необхідності проведення судово-технічної експертизи відповідного (спірного) документу, де поставити експерту питання, що стосуються наявності/відсутності факту збігу часу виконання підпису на документі з часом його фактичного укладення, чи відповідає підпис особи, яка вказана в документі її реальному підпису, а також ініціювати допит свідків, які приймали безпосередню участь при укладенні правочину, з метою встановити розбіжність у свідченнях.